|
Всякий, кто спас жизнь хотя бы одному человеку, все равно, что спас целый мир
|
|
|
Марина Джус
ХАЩУВАТСЬКА МАДОННА
Мама сивою стала ураз, в один день сорок другого…
Краяв лемент жахний Хащове того зимнього дня.
Пригортала маля, що заходилось плачем і тугою.
Фріц допитувавсь: «Юде?» Горлав поліцай: «Жиденя!
Всю породу жидівську, ти чуєш, ми знищемо з коренем!
Що, сховала щеня, прислужилась, зараза жидам?»
Відчайдушно дивилась в обличчя, від люті спотворені:
«Це дитина моя! Це – моя! Не віддам! Не віддам!».
«Ха, твоя! Докажи! І коли наплодила, проклята?
Он твої байстрюки, заразом постріляємо й їх,
Лише шкіра й кістки, шкода й кулі на них витрачати.
Так підпалим згорять, наче купа трісок тих сухих».
А вони не кричали, лише за спідницю вчепилися,
І така дрібнота, - ледь минуло найстаршому п’ять.
«ой, мої пташенята, на горенько ви народилися,
Ой, мої чаєнята, не час вам, не можна вмирать!»
А запроданцю крикнула: «Дітей не зачепиш, Іудо!
Тобі крові замало? І в тебе життя лиш одне.
Немовлятко ж – моє!». Білизною сяйнули враз груди:
«Тобі доказів треба?» - і в очі йому як порсне
Молоком, яким досі дітей рятувала від голоду
(Бо ж якби не війна, перевела б на інші харчі).
У лице їй дихнувши сивушним, огидливим смородом,
Вже лакуза фашистський не говорить – гарчить.
Автомат упритул. Попрощатись не встигнеш зі світом.
Мить, єдинная мить – і поглине тебе небуття…
Та злякався палач… і зосталась ти матір`ю дітям,
Хащуватська Мадонна зі спасенним єврейським дитям.
|
|
|
Вспоминает Рива Ташлицкая